Abstract:
У статті розглянуто роль церковної культури на становлення та розвиток фразеологічного фонду української мови. Основною є теза про те, що фразеологізми як сталі словосполучення фіксують і транслюють від покоління до покоління концептуальний та культурний «генотип» народу. Аналіз мотиваційних процесів фразеологічних знаків релігійного походження дозволяє реконструювати специфіку світобачення і світосприйняття етносу. Для українців – це побутоцентризм. Мовні формули засвідчують, що православна віра і життя патріархального селянина були злитими воєдино.
